Врятувати Ді Капріо

.

У найближчу неділю, коли в Москві буде вже глибока ніч, в Лос-Анджелесі розпочнеться церемонія найпрестижнішої, що б не говорили скептики, кінопремії – «Оскара».Лідером за кількістю номінацій (12) став «вижив» Алехандро Гонсалеса Іньяріту, важка сага про мисливця Х’ю Гласс, кинутому товаришами вмирати в лісі, але не погоджується з цим.Далі йде «Божевільний Макс.Дорога люті »австралійця Джорджа Міллера – його екшн-фентезі заявлений в десяти номінаціях.На третьому місці – марсіанська робінзонада Рідлі Скотта «марсіанин».

Головна інтрига нинішнього «Оскара»: чи отримає нарешті страждалець Леонардо Ді Капріо свою статуетку?Це шоста спроба актора, якого номінували починаючи ще з «Титаніка» в далекому 97-го.Якщо все-таки псування з нього знімуть, то це буде свято не вузького кола «леофілов» і навіть не свято національного масштабу – це буде вселенське бенкет справедливості.

Якщо упертість американських кіноакадеміків буде припинено саме цієї неділі, то можна буде вважати, що Ді Капріо нагороджений, що називається, по сукупності заслуг.Тому що роль вижив Х’ю Гласса найменше тягне на оскароносну роботу.Акторських талантів номінанта тут не видно під могутньою бородою і трагічними шрамами, а заслуга його як лицедія зведена в основному до подолання тяжких умов зйомок (про яких ще з півроку тому прожужжали світу вуха грамотні піарники – один тільки розповідь про вимушену сексуальному зв’язку з ведмедем чого коштував !).

Якщо згадати послужний список Лео, яким з року в рік нехтували академіки, ми побачимо там важкі ролі, які так і просилися на «Оскара», – в першу чергу відмінне лицедійство в «Авіаторові» і «Вовка з Уолл стріт».Втім, американці люблять давати нагороди за подолання на екрані, це, мабуть, генетичне.Тому перешкодити перемозі Ді Капріо в черговому раунді боротьби за «Оскара» може лише зовсім вже прикра випадковість.Наприклад, розповідь про інше подоланні, на яке наважився герой Едді Редмейн у фільмі Тома Хупера «Дівчина з Данії» про перший в світі трансгендерів.Трагічні перевтілення Редмейн тут і правда настільки гарні, настільки привабливі, що саме в ньому Ді Капріо повинен бачити свого головного ворога цього року.Врятувати Лео може тільки одне: жалісливі академіки можуть викреслити Редмейн з оскароносців, пам’ятаючи зовсім недавній його оскарівський тріумф – статуетку за роль Стівена Хокінга в минулому році.

Щодо жіночого «Оскара» – тут можуть підстерігати несподіванки.Більшість цікавляться якось дуже вже впевнено ставлять на Кейт Бланшетт в ролі шикарною лесбіянки Керол з однойменного фільму Тодда Хейнса, проте не слід забувати про те, що в цьому році у неї дуже сильна конкурентка – Брі Ларсон зі скромної малобюджетной картини «Кімната».26-річна актриса в ролі молодої жінки, що рятується разом з 5-річним сином з лап маніяка, грає з абсолютно зрілої віртуозністю, практично на межі акторських можливостей.І хоч би зваблива не була Кейт Бланшетт, як заслужена і монументально гідна не була Шарлотта Ремплінг ( «45 років» Ендрю Хея), молода Ларсон в цей раз очевидно обскакала всіх по частині фарб.

Що до головного «Оскара» – за кращий фільм – то тут в цьому році інтрига дуже скромна.Головне питання – яким чином в головну номінацію пробрався сіренький фільм «Бруклін»?- Інтриги не додає.Головні важковаговики боротьби – все той же «вижив» і «В центрі уваги» Тома Маккарті про злагоджену роботу журналістів, які розслідують справу священиків-педофілів.Найцікавіше в цьому гнітюче правильному фільмі – акторський ансамбль, яким милуєшся не менш, ніж екранною команди журналістів, з сумом розуміючи, що все це не про наші терени.Навряд чи станеться диво, і академіки знову звернуть увагу на свого колишнього улюбленця Стівена Спілберга, а шкода – вміння Спілберга розгорнути масштабну гуманістичну ідею навколо банального шпигунського сюжету поки не переплюнув ніхто.І відразу, забігаючи вперед, – Майкл Райленс, який зіграв у «шпигунської мосту» Рудольфа Абеля (того, кого колись зіграв Банионис в «Мертвому сезоні»), – безумовно, більш за інших гідний цього року «Оскара» за чоловічу роль другого плану .Але дадуть, швидше за все, Сильвестру Сталлоне за роль постарілого Роккі з «Крида» – повернення Сталлоне у вигляді мудрого і спіткало таємниці світу боксера, більше грає очима, ніж м’язами, – сам по собі сюжет сентиментальний і зворушливий.Куди там шпигунові Райленс до колишнього боксера?

Хоча ніхто не здивується і слова недоброго не скаже, якщо за «Шпигунський міст» Спілберга оголосять кращим режисером – все-таки краще Спілберга вибудувати і розповісти історію не може ніхто, а його вмінню працювати з акторами позаздрить сам Иньяриту.Але все-таки швидше за все в цей раз заздрити доведеться Спілбергу – статуетка за кращу режисуру вже готується опинитися в руках мексиканця.Розмашистий Иньяриту, безумовно, куди більш виграшний зі своєю «Повістю про справжню людину», ніж скрупульозний Спілберг.Иньяриту – надзвичайно яскравий, він вміє ефектно освоювати кінопростір – це відчувається і в тому, як створює неповторну образність, і в тому, як віртуозно працює з кольором, з камерою (хоча, звичайно, камера – все-таки дітище геніального Еммануеля Любецки, який створив з нею разом ще один шедевр операторського мистецтва), і в тому, як сміливо переплітає самий кондовий реалізм з фентезі.Мало кому це вдається настільки ненав’язливо і відважно.

З головним «Оскаром» у «Вижив» є одна заковика: в минулому році Иньяриту вже став кращим з кращих, отримавши «Оскара» за «Бердмена».Будь-яке, звичайно, буває, але уявити собі академіків, два роки поспіль голосують за одного і того ж режисера, важко.

Говорячи про «Оскарі» за кращий фільм, слід також відзначити, що кращим фільмом за версією американської Гільдії продюсерів стала картина «Гра на пониження» Адама Маккея.У восьми випадках з десяти головним оскароносцем стає фільм, визнаний кращим фільмом року саме Гільдією продюсерів – найпотужнішої професійної кіногільдіей Америки.Ця напівдетективна історія про крах банківської системи в 2008 році, спочатку кілька заплутана через велику кількість спеціальної лексики, швидко вирулює на цілком доступний для розуміння розповідь про причини кризи, що вибухнула тоді кризи.Такий собі Ладненький фільм з добре дозованої іронією на адресу американської фінансової системи.Чи не занадто цікавий з точки зору художніх знахідок, але простий, правильний, ну в общем-то, що називається «міцний».Немає впевненості, що академіки слідом за продюсерами спокусяться цим фільмом, але якщо це станеться – можна буде лише знизати плечима без подиву.

Серед «закордонних» номінантів, думається, найбільші шанси в угорця Ласло Немеша з фільмом «Син Саула», важкій драмі про будні Освенцима.Хоча в минулому році «Оскар» в цій номінації був присуджений фільму про Голокост – «Іде» Павла Павліковського, – гріха великого не буде дати фільму на цю тему ще раз.Тим більше що, строго кажучи, фільм не про Голокост, а про безплідності спроб зберегти людське в нелюдських умовах.А спосіб, яким знято фільм, взагалі змушує зняти капелюх перед майстерністю молодого режисера.Воістину вищий пілотаж – змусити глядача холодеть від жаху, не показуючи при цьому жодного жаху.Здебільшого перед нами на екрані – потилицю головного героя, працівника зондеркоманди концтабору, що робить наймерзотнішу роботу.Разом з товаришами Саул витягує трупи з газових камер, збирає попіл спалених в’язнів в контейнери ну і інша малосимпатична робота.Камера майже весь час дивиться в його потилицю, і все, що відбувається навколо героя ми бачимо немов його очима, але не в фокусі.Жах концтабору розмитий, але від цього він виглядає чи не кошмарний.

Щодо анімаційної номінації, то наш Костянтин Бронзит з короткометражкою «Ми не можемо жити без космосу» цілком може відзначити «Оскаром» цей наш дивний Рік російського кіно.І у наших чиновників буде зайвий привід поставити галочку в списку заходів, успішно відзвітувавшись про хід виконання заходів.

Катерина Барабаш

Related Posts